У Мощуні не залишилося жодної повністю вцілілої споруди.
У селах на північний-захід від столиці, що впродовж усього березня потерпали від рашиської навали, знаходять тіла розстріляних місцевих жителів. Людей окупанти розстрілювали з дистанції - у автівках, коли місцеві намагалися втікати із атакованих населених пунктів, і холоднокровано одиночними пострілами у голову, просто у погребах, ймовірно, коли самі втікали під час контрнаступу українських захисників.
Про це йдеться в ТСН.
Тут - вітер нині, єдиний суцільний господар. «Станом на неділю, це 128 будинків, які повністю згоріли, вщент. Більше всього постраждали: Мощун, Озера, Гостомель, Горенка …», - розповідають в ДСНС.
Полум'я, що спалахувало по багато разів на день від набоїв ворожої артилерії, могло знищити набагато більше будівель. Якби не пара спеціальних автівок – пів села вигоріло би повністю.
Місцеві - вогнеборці, то переважно ветерани рятувальної справи. Й тутешні тероборонівці. Робили, розповідають - все, на що тільки вистачало ресурсу
А у сусідньому Мощуні, де не залишилося жодної повністю вцілілої споруди, власну битву за виживання, мало не з підпілля - розгорнула бабця Ліда. Сюди, у Мощун, а надто коли окупанти почали гатити артилерією безупину, вже не міг дістатися ніхто. Жінка зізнається, битва з вогнем стала її щоденною справою. «Сама ж мала, так я так: понизу повне відро лила, а як, де вище - відро ділила на два, на три рази, і кому попаде», - розповідає жінка.
Вона навчилася слухати повітря, і спромоглася вижити, поміж суцільного пекла.
Через річку, рашистські загарбники планували дістатися до столиці. Та на заваді стали - українські захисники. Бої в районі Мощуна точилися кілька тижнів поспіль. У що вилилася ворожа лють, тут видно неозброєним оком.
Щонайменше - тричі, окупанти намагалися тут навести понтонну переправу, через річку Ірпінь і тричі українські військові їх тут розбивали. Але ціна тої перемоги - неймовірно висока. «Наше село, взагалі, практично не залишилось», - кажуть місцеві.
Був період, у березні, коли рашистам таки вдалося увірватися у село. Невдовзі, українські захисники ворога вибили й відкинули знову за річку. Але ті дні окупації, стали - найчорнішими, за усю історію існування селища.
По собі окупанти лишили, не лише руїни, а й тіла. Закатованих та страчених, місцевих жителів. «Людина просто переховувалась, вона нікому не загрожувала. Вона просто ховалася у підвалі. Зайшли і вистрелили у вухо», - розповідають бійці про тіло чоловіка, якого дістали із погребу.
Життя чоловіка обірвав пістолетний постріл, ймовірно, спеціальним набоєм для руйнування броні. Зброю, саме для таких набоїв, перед тим, як вдертися в Україну, отримали рашиські поліцаї-спецпризначенці. Документи про таке, наші бійці знайшли на Ірпінському мосту, коли розбили ворожу колону.
«Це вкладиш на зброю, яку отримували спецпризначенці, прямуючи до України. Росгвардія, СОБР», - розповідають військові.