Символіка українських вишиванок: етнолог розкрила значення орнаментів і кольорів

У третій четвер травня, який цьогоріч випав на 21 число, українці святкують День вишиванки 2020. Сьогодні громадяни України традиційно носять вишивані сорочки, зроблені власноруч або куповані.

У свято вишиванки, створюючи чи обираючи вишиванку, дехто ретельно підбирає орнаменти та кольори, інші – простіше підходять до вибору речі. Але чи справді візерунки на традиційних сорочках носять глибокий сенс та можуть приносити вдачу чи, навпаки, негатив?

Про те, як зародилася традиція вишивати сорочки на українських теренах та чи вкладали українці якісь смисли, оздоблюючи одяг, Фактам ICTV розповіла кандидат історичних наук, етнолог, старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України Оксана Космина.

– Оксано, як на українських теренах зародилася традиція вишивати сорочки?

– Вишивка на теренах України зародилася достатньо давно. Ще за часів Київської Русі могла існувати традиція вишивати речі.

Досить довго до таких речей мали доступ лише багаті люди. Їм привозили з Візантії візерунчаті тканини, ткані стрічки. У XVI столітті є згадки про сорочки, пошиті з тонкого полотна іноземного виробництва, вишиті шовковими чорними та зеленими нитками.

Якщо подивитися на портретний європейський живопис, то можна побачити, що популярними на той час орнаментами були геометричний та рослинний.

Вочевидь, подібні сорочки могли бути і на українських теренах. Тут можна назвати два джерела натхнення. По-перше, сорочки вишивалися на замовлення панянок місцевими майстринями. Це були спроби імітувати модні вишивки європейського зразка. Другим була вишивка церковна: у монастирях та храмах золотом, сріблом та перлами вишивалися речі для церковних обрядів. Звідси, мабуть, і перейшло в світську вишивку використання золототканих та срібнотканих ниток, про які маємо численні згадки в джерелах.

– Як та коли ця традиція поширилася серед простих селян?

– Сільська вишивка набула поширення не раніше кінця XVIII століття, до цього основним декором був тканий орнамент.

Майстерність вишивати, якої прості жінки навчилися, створюючи речі для церковної та світської еліти, поступово знайшла своє застосування і для власних потреб.

Вишивальна культура оздоблення одягу потрохи витіснила ткацтво. Це сталося тоді, коли з’явилися доступні матеріали та інструменти для вишивки в сільському побуті.

До речі, поява доступних матеріалів та їх різноманіття диктували також розвиток орнаментів та колористики.

– Що означало вишивання речей для селян. Це просто було модно чи вони вкладали у цей процес та орнаменти якийсь сенс?

– Це була престижна та модна річ. В одязі ці чинники ніколи не зникали. Нове та незвичне було привабливим. Селяни бачили розкішні речі на панянках. Їм хотілося до цього дотягнутися, тому вони намагалися це повторювати.

Про певний сакральний та символічний сенс зараз говорити досить складно, бо ми не маємо про це достатньої інформації. Зрозуміло, що якщо орнамент у вишивці імітує візерунки на більш давньому ткацтві, то там, вочевидь, були закладені й інші сенси.

А от питання, чи знали їх жінки у XVIII, XIX і на початку XX століття, залишається відкритим. Якщо йдеться про речі, створені наприкінці XIX – на початку XX століття, то навряд майстрині володіли всім тим арсеналом сучасних знань світової символіки, яку приписують тим орнаментам.

– Де українські майстрині брали натхнення?

– Думаю, що це залежить від того, про який час ми говоримо. Якщо це кінець XIX – початок XX століття, то тут було їх кілька. Майстриня могла вишивати те, що було характерне в її селі, підглядати, що вишивають її товаришки.

У цей час було вже досить багато друкованих схем, якими теж могли користатися майстрині. Під час цього процесу вони доповнювали та змінювали малюнки, через що пізніше і з’явилося таке різноманіття орнаментів.

– Чи вкладали жінки якісь смисли у вишивку? Якою була символіка орнаментів?

– Ми не можемо сказати, чи вкладали жінки якусь символіку у те, що вони вишивали. Якщо вони повторювали речі вищих щаблів населення, то про яку символіку може йтися? Уже пізніше ці візерунки вони могли називати за аналогією з предметами чи речами, які їх оточували. Наприклад, цей орнамент нагадує квітку, а інший – равлика, очі жаби чи вуха зайчика.

Звичайно, символіка орнаментів у світовому контексті була і залишається. Наприклад, троянди чи лілеї. Але не думаю, що жінки на той час знали про неї.

– Чи впливала природа на основні мотиви орнаментів у тому чи іншому регіоні України?

– Природне оточення впливало на матеріали, а не на орнаменти. Якщо були коноплі, то полотно було конопляне, льон – лляне. Те саме з нитками: були вівці, могли вишивати вовняними нитками.

– Геометрія та квіти – найпоширеніші мотиви на українських вишиванках. Чому це так?

– Геометричні мотиви були популярними, бо вишивка прийшла після ткацтва. Саме для ткацтва характерне оздоблення геометричними фігурами. Воно перейшло і на вишивку і закріпилося надовго. На Поліссі, наприклад, геометрія була домінантною досить довго.

Пізніше з’являлися квіти, вони набули масового поширення на початку XX століття. По-перше, квіти люблять усі, жіноцтво особливо, тому рослинні орнаменти почали переважати над геометрією. По-друге, могли бути впливи західних сусідів. Наприклад, поляки активно вишивали квіти на своєму одязі.

– А звідки взялися пташки, та чи є у нас інші тварини на вишиванках?

– Так, птахи досить популярні. Також є старі сорочки, де вишиті стилізовані мушки, бджілки. Я думаю, це пов’язано з доступністю до схем. Коли з’явилася відповідна література, вони могли повторювати схеми цих вишивок на своїх сорочках.

Що стосується інших тварин, то вони не досить популярні на українських вишиванках. Хоча є геральдичні тварини, наприклад, лев чи двоголовий орел. Леви фігурують на вишитих сорочках у чоловіків на Гуцульщині, на Чернігівщині є стилізовані двоголові орли.

Є якісь зайчики, рибки, але вони не дуже популярні. До речі, на українських сорочках навіть велосипеди вишивали. Коли дізналися, що є такий транспортний засіб, вирішили вишити його. Тому є навіть такий орнамент.

– Чи була якась символіка кольорів?

– Символіка кольорів у українців була, але не така різноманітна та глибока, як нині. Не думаю, що якийсь колір сприймався негативно.

Наприклад, червоний символізував багатство, йому надавали магічну символіку. Червоною ниткою перев’язували ручку новонародженій дитині, вона використовувалася у ритуалах на весіллях.

На рівні червоного пошаною користувався і чорний колір. Жалобним він був у місті, а у народній культурі чорний не вважався негативним.

Блакитні нитки вплітали у косу дівчині-сироті під час весілля.

Але не думаю, що уся ця символіка кольору переходила на вишиті сорочки. Для сорочок підбиралися доступні кольори, перевагу надавали яскравим, бо це красиво.

Крім того, варто аналізувати сорочку у контексті усього костюма. Деякі кольори на вишиванці могли доповнювати чи повторювати елементи іншого одягу.

– Чим вишивали сорочки?

– Це нитки домашнього виготовлення – лляні та конопляні. Їх могли відбілювали, і вони мали назву біль. Тоді у вишивці виходив монохром – білим по білому.

Також нитки підфарбовували різними природними рослинними фарбниками – корінням, стеблами, корою, плодами. Відомий в Україні і фарбник тваринного походження – червець, який давав яскравий червоний колір.

Була вовняна нитка природного чорного кольору. До речі, це пояснює популярність цього кольору.

Використовували і куповані бавовняні нитки. Вони були різного ґатунку. Була заполоч – бавовняна нитка, відома з середини XVII століття. Цю нитку завозили з Туреччини, вона була червоного та синього кольорів.

Окрім цього, були й шовкові нитки різного кольору, але вони були доступні не для усіх. В деяких регіонах використовували сухозлітку – металізовані срібні або золоті нитки.

На Західній Україні відомі вишиті сорочки, де використовується бісер і лелітки.

– Чи відрізнялися орнаменти для чоловічих, жіночих та дитячих сорочок?

– Є думка, що у жінок більше рослинних мотивів, але це не так. Трояндами або іншими квітами вишивали і чоловічі сорочки. Тому спеціальних табу щодо цього не було, принаймні я такого не знаю.

Чоловіча та жіноча сорочка відрізнялися кроєм. Крім того, була різниця у місці, де робилася вишивка: у чоловіків переважала вишивка на грудях, а у жінок – на рукавах. Хоча трапляються різні варіанти.

Важливо відрізняти вікову градацію. Якщо людина збиралася одружуватися чи нещодавно одружилася, то сорочка була більш яскравою та декорованою.

А ось для маленьких дітей сорочки практично не декорували. Дитячі буденні сорочки перешивали зі старих сорочок батька або матері. Але якщо вже і робили вишивку для дитячої сорочки, то вона нагадувала загальні орнаменти та кольори у дорослих. Різниця була лише в її розмірі.

– Скільки майстрині витрачали часу на одну вишиванку?

– Це важко порахувати. На це впливали розмір вишитої площі, складність техніки, вправність майстрині, завантаженість роботою у той чи інший період. Не суперскладну сорочку могла вишивати від кількох тижнів до місяця.

– Чи було обов’язковим для жінки чи дівчини уміти вишивати?

– Жінці нікуди було дітися. Це робили всі, це була традиція, тому вона це робила. Дівчатка починали вишивати, щойно могли тримати голку. Не всі, звичайно, були фанатками вишивки, але вони це робили.

Дівчата збиралися на вечорницях. Це був відпочинок від тяжкої роботи на землі. Вишити найбільшу кількість сорочок треба було до весілля, бо потім вже було не до того.

– Чи вишивали чоловіки?

– В українському селі чоловік мав свої обов’язки, йому було не до того. Але у Західній Європі найкращими вишивальниками були саме чоловіки. Вони обслуговували королівський двір, це була професія, це було ремесло.

У нашому сільському соціумі такого не було. Чоловіки шили речі з хутра, сукна. Бо такі вироби вони могли робити і на продаж. Могли їх декорувати вишивкою і аплікацією зі шкіри. А от сорочки в селі вишивали лише жінки.

– Що б ви радили людині, яка купує вишиванку нині? Чи варто звертати увагу на символіку? Чи обирати вишиванку згідно зі своїми вподобаннями?

– По-перше, я б не радила купувати старі сорочки та носити їх. У жодному разі. Ми мусимо це зберігати, а не зношувати.

Купуючи вишиванку, треба визначитися, для чого потрібна ця сорочка. На свято – це одна історія, на щодень – інша.

Вибираючи вишиванку, я б радила орієнтуватися на свої смаки. Крім того, сорочка має прикрашати людину, пасувати їй, вона має почуватися комфортно.

Краще було б, якби на ній були народні мотиви певного регіону, а не просто вишиті маки та соняшники. Зараз є багато цікавих дизайнерських стилізацій зі збереженням крою, колориту та орнаментики того чи іншого регіону. Це достойне продовження традицій у сучасній культурі XXI століття.